Різдво — символ віри та незламності для української нації

“Віра є джерело героїзму, посвяти, відваги... Віра сталить думку. Віра не допускає сумнівів у вашу правду у ваші серця. Віра є запорукою тріумфу всякої правди, яка має потрібне число тих, що в неї — без вагання — вірують”, – Дмитро Донцов 
Аби стати вільною та незалежною нацією, нам українцям прийшлось подолати важкий історичний шлях: репресії, голодомори, переслідування та терори. Попри всі заборони українського – мови, писемності та культури, нам вдалось зберегти свою самобутність та ідентичність. Українська культура, вірування та звичаї — те, що нам вдавалось оберігати та увіковічувати століттями. Християнські свята для українців є символом єдності та нездоланності, адже саме під час таких свят пробуджується нескоримий дух. Різдво Христове - одне з найважливіших релігійних святкувань для нашого народу.
Цікаво й те, що навіть у концтаборах Німеччини, СРСР, Польщі, Франції, українці по-своєму намагались відсвяткувати народження Ісуса Христа. Із спогадів, можна зрозуміти наскільки наші попередники високо цінували це свято і намагались дотримуватись звичаїв хоча б в дрібницях. У 1934 р. Галичина була під окупацією Польщі. У польських тюрмах тих часів було багато українців-політв'язнів. Як і в кожній імперії, котра боїться повстань на загарбаних землях, українські повстанці утримувались якнайсуворіше. Проте, й в таких умовах вони зуміли зберегти свою національність та віру.
Так, коли 1934 року за ґрати потрапив фактично весь Крайовий Провід ОУН на чолі зі Степаном Бандерою, своє перше Різдво вони зустріли в одиночних камерах, крізь товсті стіни яких неможливо було навіть перегукуватися. Але це не спинило, і вони вирішили колядувати свистом. Просвистівши «Бог предвічний», продовжили далі, насвистуючи Різдвяні коляди. А через два роки цей же гурт в'язнів відзначав Різдво в одній із найважчих в’язниць Польщі – «Святому Хресті». Після неодноразових відвідин і умовлянь священика начальник тюрми таки дозволив створити хор. Бандера, як лідер, організував хор арештантів, який виконав Службу Божу на чотири голоси. У 1943 році в Аушвіці (Освенцимі, Німеччина) націоналісти, або ж, як їх називали, «група Бандери», на Святвечір спромоглися дістати буряк, із якого зварили борщ. Святкову атмосферу було створено завдяки ялинці, позиченої у в’язнів-католиків, які вже відзначили своє Різдво.
«Найбільше запам'яталось Різдво у таборі в 1947 році. Тоді українцям вдалося "організувати" і кутю, і вареники, і голубці. Усі дванадцять страв нам приготувати не вдалося, але вже те, що вдалося зробити кутю, усім надзвичайно підняло настрій. З піднесенням всі співали колядки так, що аж бараки тряслися. Перед тим ми пояснили в’язням інших національностей, яке свято ми відзначаємо, то нам із солідарності підспівували навіть узбеки та казахи. Хоча вони іншого віросповідання. А охоронці не могли зрозуміти, чого це раптом в’язні почали веселитися. Вони й гадки не мали, що є таке свято, як Різдво. Спільно проведена свята вечеря викликала в українців таке емоційне піднесення, що наступного дня кількадесят галичан наважилися не вийти на нічну зміну, аби не працювати у свято», — згадує тернопільчанин Богдан Стасів, що воював в дивізії "Галичина", Різдво 1944 року він святкував у Лотарингії (Франція). У 1955 році «патріарх» українських політв’язнів Михайло Сорока у листі до сина писав про їхнє Різдво: «І ми тішились, що й ми за звичаєм наших предків вшановуємо цю дату. Бо що-ж представляємо самі, відірвані від традицій, звичаїв, думок та стремлінь тих, що жили віками до нас?..»
З цих спогадів можна зробити  висновок — саме віра укріпляла поневолених українців, позбавляла їх страху смерті, допомагала зберігати національну самобутність, наділяла незрозумілою невіруючим силою духу. 
Роки минають, але деякі події, на жаль, повторюються. Цьогоріч, і уже 4 роки поспіль, найкращі воїни Української Держави відзначатимуть сімейне свято в окопах на сході країни. Важливо розуміти, що саме завдяки цим мужнім чоловікам та жінкам, захисникам нашої землі, культури та мови, ми можемо зібратись у сімейному колі та запалити Різдвяну свічку. Пам'ятай про борців, які відважно боронили нашу землю від загарбницького гніту сотні років, та про безсмертних героїв “Небесної Сотні”, пам'ятай про українських військових та добровольчі батальйони, які кожної хвилини ризикують життям заради мирного майбутнього у нашій Державі!
Вір! Віра — є джерелом дії та сили. Так як незламні українці у концтаборах вірили у  всеобіймаючу національну ідею, так і наше завдання вірити у тих, хто щодня оберігає мирне небо над Україною!     
Христос Рождається!