Націоналізм і життя, або Ars longa, vita brevis

Що є націоналізм і яка його роль в нашому житті? Чому сотні і тисячі віддавали свої життя за його ідеї? Яка роль націоналізму в державі і суспільстві? Це ті питання, над якими рідко замислюються, але відповіді на них розкривають велику істину. Український націоналізм, як окреслена і організована інституція постає в ХІХ ст., а  його ідеологія розвивається і вдосконалюється впродовж ХХ ст. – часу, коли світ сколихують масштабні військові конфлікти, поширюються радикальні і крайні ідеології, панують тоталітарні форми правління. У ХІХ-ХХст. спостерігаємо ефект маятника у суспільстві і його життя переходить від однієї межі до іншої - від загального поширення ідей лібералізму, до переважання тоталітарних режимів. Коли ліберальні ідеї не змогли забезпечити продуктивного розвитку, суспільство, зрушене з однієї точки, як маятник переходить в іншу, протилежну крайність – нацизм, фашизм, комунізм. Саме в цих умовах і коливаннях формується ідеологія українського націоналізму, просякнута ідеями свободи, любові до батьківщини, порядком, організованістю та дієвістю. Націоналізм сформувався як ідеологія, що веде до розвитку. Націоналізм - не крайність, а збалансований витвір ідей. Кожен психолог скаже, що найгіршим є, коли людина впадає в будь-яку крайність. Тоді ігнорується здоровий глузд і дії доходять до абсурду. Тому на націоналізм серед інших ідеологій слід дивитися під особливим кутом. Скажімо, лібералізм – це свобода. Свобода діяльності, вибору, відносин. Свобода - це найвища цінність, але лібералізм пропагує її, як таку, що подекуди доходить до безконтрольності, а безконтрольність, за якийсь час, перетвориться в анархію. Виникає безвладдя і вседозволеність, що веде до занепаду та руйнації. На протилежному кінці маятника, чи на іншій чаші терезів, як противага всезагальній свободі та безвладдю, є тотальний контроль. Деспотія і тоталітаризм - це те, що є жорстким контролем, чіткими рамками і розрахованими кроками. Але і тут розвитку не буде, оскільки територія для нього обмежена і вичерпна. Тоді виникає те,  що збалансовує ці чаші терезів. Те, що визнає свободу, але потребує контролю. Цю роль виконує демократія – влада народу, не диктована, але не свавільна, підконтрольна закону та розумним межам.

Націоналізм – це стійка терезів.

Те саме і з націоналізмом. Патріотизм – це любов до батьківщини, традицій і звичаїв. Він проявляється, як декларація своєї любові і вподобань. Виражається в різних формах, буває більш активний чи пасивний, свідомий чи інертний. Свідомий і активний патріотизм є джерелом діяльності, може розвиватись далі, а може залишатись на такій стадії, не в змозі самому творити, але слугуючи опорою і підтримкою в державному будівництві. Пасивний та інертний, або псевдо-патріотизм зникає при першому ж впливі небезпечного фактору. І знову ж, є друга сторона медалі, протилежний кінець маятника чи інша чаша терезів – це нацизм та фашизм. Ці ідеології теж містять любов до своєї батьківщини та народу, але ведуть за собою національну нетерпимість, окрім любові, аж до поклоніння своєму. У них присутні неповага і презирство всього чужого, що вважається гіршим, нижчим та нікчемним. Вони ведуть до дії і боротьби, але не забезпечують суспільного та державного розвитку, бо в своїй формі є антисуспільними. У цьому випадку, націоналізм зрівноважує ці поняття. Націоналізм – це активна любов до батьківщини і традицій, свідома праця в інтересах твоєї батьківщини і майбутніх поколінь, повага до інших народів і націй, але готовність боротися проти народу і нації, яка посягає на цілісність твоєї Батьківщини. Націоналізм – це стійка терезів, яка тримає і зрівноважує патріотизм з нацизмом, вибирає з них найкраще і необхідне для розвитку. Це той активний і свідомий патріотизм, який розвинувся далі. Він черпає з патріотизму любов і пам’ять, а з радикальних ідеологій готовність до дії, тримаючись в окреслених для нього межах. Націоналізм - не посередність, ні! Це універсальність. І саме таке місце відведено націоналізму серед інших ідеологій. На відміну від інших ідей, націоналізм не втратив своєї актуальності, він іде в ногу з часом, а подекуди і випереджає його. Трансформація суспільства торкається націоналізму, але цим лише підсилює і модернізує його. Щоб жити, потрібно розвиватися, і так стається з націоналізмом. Глибоко помиляється той, хто каже, що ці ідеї застарілі чи втратили актуальність. Ні! Вони трансформувалися і висвітлюють концепцію розвитку в контексті сучасності. Для прикладу: 20-ті – 40-ві роки ХХ століття – це час панування в Європі тоталітарних режимів, військові дії, загальноприйнятими формами боротьби та реалізації своїх ідей були фізична сила та опертя на армію. І українські націоналісти, щоб бути конкурентоздатними, створили свою армію, їх методи і форми боротьби ґрунтувалися на силі. Але коли сьогодні суспільство засуджує грубу силу і надає перевагу дипломатії, хоча й не завжди вдало, які шляхи просування своїх ідей діють тепер? Через медіа, рекламу, дискусії тощо. І в контексті цього діють націоналісти: створюють громадські організації, вебсайти та друковані видання, організовують акції, табори і так далі.

Ключова особливість націоналізму – безстроковість існування.

Звідси випливає ще одна ключова особливість націоналізму – безстроковість існування. І полягає вона не лише в тому, що методи діяльності та реалізації ідей відповідають вимогам часу, а в можливості своєї реалізації через покоління. Маємо безліч прикладів в історії, коли ідеологія, політична партія чи організація зникали разом з людьми, які їх очолювали чи популяризували. Фашизм та нацизм зникають із суспільної та політичної арени разом з відходом Муссоліні та Гітлера, «Партія регіонів» перестала існувати після втечі Януковича та Ко, «Блок Петра Порошенка», «Народний фронт», «Свобода» та інші партії асоціюються сьогодні з їхніми лідерами, і хто з впевненістю скаже, що партія існуватиме і діятиме після них? А після цього знову на деякий термін та під конкретну ситуацію створяться десятки нових партій із скомпільованими програмами, які знову ж не зможуть забезпечити ні політичної стабільності, ні розвитку. І навпаки, маємо зовсім інший приклад. Віги і Торі (Ліберали і Консерватори) у Великій Британії – партії, що виникають ще наприкінці XVII ст. і діють досі; Республіканці та Демократи в США – діють з середини XIX ст.. Вони модернізуються і вдосконалюються, забезпечують багатосторонність та послідовність політичної діяльності. Це приклад того, як ідеї та інститути живуть самі, опираються на прихильників, але не залежать від їх напряму. Це гарантує їм безстрокове існування, можливість реалізації ідей та діяльності. Так і український націоналізм. Організаційно сформовані та реалізовані ОУН на початку XX ст.., і ідеї, і організація продовжують існувати досі. Український націоналізм пов'язаний з низкою осіб, які заклали його основи, але вони дали йому життя, яке триває не одне покоління. Націоналізм не залежить безпосередньо від однієї особи чи групи осіб, він опирається та реалізується через них і з їх відходом не зникне, а чини та ідеї житимуть далі. Націоналізм безстроковий і в цьому його перевага на суспільній та політичній арені. Безстроковість зазвичай забезпечує багатогранність, що є вкрай важливим фактором. Торкання до всіх сфер життя створює баланс і поступовість розвитку, взаємодоповнення та всеосяжність. Так і український націоналізм є всеохопним. Політичний, економічний, культурний, соціальний він веде до розвитку. Навіть прояви націоналізму без його визнання і усвідомлення ведуть до прогресу, бо всяка діяльність в його дусі є в інтересах суспільства, держави, нації.

Націоналізм – це мистецтво

По суті, націоналізм – це мистецтво. Мистецтво боротьби, відданості та ідеї. Для тих, хто його усвідомлює, обмірковує, осмислює, він перестав бути просто ідеологією. Це стає способом життя, окремою філософією, яка проявляється у всіх поглядах і вчинках. Мистецтво довге, вічне, а життя коротке. І націоналізм - це мистецтво, тому тисячі його сподвижників віддавали свої життя за нього, щоб в ньому відродитися, вічно жити і творити в майбутніх поколіннях. Націоналізм пропагує боротьбу постійну, перманентну, визвольну. Адже змаг є завжди, тільки форми і прояви його різні. Прагнення до волі і боротьба за неї є однією з ключових рис характеру і ментальності українців. Яскравим і глибоким підтвердженням цьому є слова Тараса Шевченка із поеми «Кавказ», в яких він розкриває всю суть визвольної боротьби: «Борітеся — поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!...»

Правда, сила, воля – ось вся суть визвольної боротьби.

Тут пропагується боротьба не проти когось, а за своє. І боротьба ця приречена на успіх, бо вона освячена Богом і ведеться за святі цінності та ідеї. У трьох словах розкривається весь зміст визвольної боротьби: правда, слава, воля. Правда, є те, що кличе до змагу і за що борються. І коли на нашому боці правда, коли проти нас чинять несправедливість, ми повинні стати до боротьби. Слава - це те, що приходить під час боротьби, це те, що супроводжує тих, хто стоїть за справедливість. Це бойова слава, адже за відстоювання правди повинні застосовувати навіть силу. Воля святая – це те, що дане Богом кожній людині, кожному народові і нації. Посягання на волю є найбільшим злочином. Тому, коли наша правда, можемо і повинні застосувати навіть силу, щоб відстояти святу волю, дану Богом. Правда, сила, воля – ось вся суть визвольної боротьби і на цьому ґрунтується український націоналізм. Хтось скаже: «Яка боротьба? Які борці? З ким боротися і за що? Зараз не ті часи». Ні! Ті часи, зараз і завжди. Такі питання – маячня. Ставлять їх ті, хто боїться, ті, в кому спить свідомість, хто наживається на «рабстві». Такі опортуністи[2] не можуть творити самі і заважають це робити іншим. Націоналіст бореться зі страхом, рішуче дивиться йому в очі, долає його і переборює. Йому гидка личина боягуза і страх за власну шкуру, моральні цінності ставить вище меркантильних інтересів. І не дано зрозуміти філософії націоналіста боягузам, псевдо патріотам та показним активістам, які тільки коли це вигідно і безпечно декларують свої погляди. Націоналістичний світогляд їм далекий, незбагненний і абсурдний, бо не здатні убогі духом осягнути вищої і благородної матерії. Коли батько йде захищати Батьківщину, і жінка з дітьми гордо відправляють його сповняти святий обов’язок, їх не розуміють. Як можуть вони відправляти дорогу людину воювати, віддавати своє здоров’я чи й навіть життя. Не можуть такі філістери [3] зрозуміти, що батько йде боротися за майбутнє своїх дітей, йде боротися за те, щоб діти його сповнилися духу боротьби і свободи, щоб здатні вони були будувати майбутнє і відстояти його, а не жили в путах страху, мов німі раби, опустивши голову. Так! Їм шкода батька, вони бояться за нього, але вони пишаються ним, їм ніколи  не буде соромно дивитися в очі поколінням, вони вірять в успіх. Не відмовки і страх, а молитва і змаг ростять націоналіста. Отож, націоналізм є не просто ідеологією, це особливий світогляд і філософія, що творить нові покоління і нову свідомість. Націоналізм творить новий тип людини, активного, дієздатного борця і будівничого. Лише особистість з таким світоглядом може творити майбутнє. Націоналізм сповнює ідеєю і веде до чину, він виник з історії і національної пам’яті, щоб вести за собою і творити.