У селі Радомишль Луцького району сільському голові Володимирові Семенюку вручили цікаві знахідки: невеличку макатку із зображенням тризуба з волошками і надписами "Слава Україні", "Героям Слава", "Цвіти, Україно", а ще протигаз та кулемет з гвинтівками. Правда, останні не витримали випробувань часом – їх з'їла іржа, - йдеться в матеріалі "Газети по-українськи" з посиланням на expres.ua Все це теж знайшли на горищі у місцевій хаті. От звідки беруться анекдоти, як наприклад: "Вуйку Степане, а навіщо ви клумбу машинним маслом поливаєте? Квітки пов'януть!" "Лихо їх не візьме, аби кулемет не поіржавів!" Цей кулемет не закопали – от і заіржавів. Та найбільше дивує, як добре збереглася макатка (так на Волині, Рівненщині називали вишивки з петельочками на кутках, які вішали на стіну), знайдена під покрівлею у старенькій хатині. Її більше як за півстоліття міль не сточила і миші не з'їли Полотно й досі міцне. Дивлячись на вишивку, відчуваєш, яку любов до України мали ті, хто поклав за неї своє життя! - пише Вісник+К. "Нам це все приніс господар тієї хати. Знайшов, коли її розбирав, – розповідає сільський голова. Старожили кажуть, що там був штаб УПА, потім енкаведисти жили, але це все якось не знайшли. На протигазі навіть збереглася дата (1931 рік) та ім'я його власника – він служив у польській армії. Все це передамо у шкільний музей. Мені вже за макатку великі гроші пропонували, але про це й мови не може бути – то сільська реліквія. Спочатку думав у себе в кабінеті повісити. Взяв додому, щоб випрати, привести її в порядок, і показав мамі. Вона хвора, лежить у ліжку, тому розстелив їй в ногах на покривалі та й розповідаю. А мама мені каже: – Не вішай, сину, під цим прапором загинуло багато людей, хоч і за хорошу справу, але енергетика важка. Багато крові. Мама припустила, хто міг це вишити. В куточку на макатці є ініціали "ШО". І тут з іншої кімнати виходить моя донька: – Покажи, покажи! Підходить до цього прапорця, нахиляється – і раптом щось відкидає її назад. Я підхопив доньку. "Що з тобою, що таке?" – запитуємо. Так і не зрозуміли. А вранці Таня встає і розповідає сон, який їй тієї ночі приснився. До неї підходить великий чоловік з голкою в руці та й каже: "Доцю, то я того прапора вишивав". Вона хоче його наздогнати і запитати щось, але він від неї відходить, відходить – і десь пропав. Стільки років минуло, а душа дала про себе знати. Якби хтось інший розказав, мабуть, не повірив би".