Мова у ЗМI: спроба самозахисту

Газети та журнали, які отримали свідоцтво україномовного друкованого ЗМІ, по суті, можуть виходити будь-якою мовою. І ніхто з державних інституцій не контролює, чи дотримується преса «мовних вимог», на основі яких видання отримали ліцензії. Про це заявляє журналіст, політолог та громадський діяч Сергій Пархоменко, який у лютому цього року подав до суду на видання «Комсомольська правда в Україні» через те, що газета виходить російською мовою, тоді як у свідоцтві передбачено також український варіант видання. Це своєрідний прецедент. Суд Пархоменко програв. Але вже подав апеляцію. Говорить, що на своєму наполягатиме до кінця, - повідомляє "День". — Позивався як громадянин України, права якого на споживання преси українською були порушені, — зауважив у коментарі «Дню» пан Пархоменко. — Насправді така колізія — з багатьма ЗМІ, які за свідоцтвом двомовні, або лише україномовні, а по факту — виходять російською. Подивіться у відкритих джерелах, зокрема на сайті Державної реєстраційної служби, і переконаєтеся, що видання, які тисячі українців щодня читають російською, зареєстровані як двомовні чи україномовні. І фактично жодна державна установа, як випливає з рішення Подільського райсуду Києва у нашій справі, не може змусити пресу виконувати вимоги ліцензії. За словами Сергія, він не має жодної політичної мети і тим паче не упереджений до «Комсомолки». Просто людина в Україні прагне читати газети, які йому загалом імпонують, українською. — Саме такими особистими кроками потрібно захищати мову, не лише виходити на майдани, — продовжує Пархоменко. — У нас дуже багато захисників рідної мови. Вони б’ють себе в груди, коли потрібно і коли не потрібно, виходять на площі та майдани; вони готові кричати та махати плакатами. Але хіба це дієві механізми? Боротьба за свої права, в тому числі мовні, повинна бути кожного дня. Вона передбачає витрачання свого часу, енергії, грошей. Потрібно йти в кіоск і купувати українську пресу та книжку, підтримувати в інший спосіб україномовні видання, засновувати, врешті-решт, нові! А від тих видань, що виходять російською, вимагати виконання ліцензії всіма можливими юридичними методами. Якщо я через суд змушу «Комсомолку» «грати» за правилами — щоб видавалася російською й українською — або змінити ліцензію, а хтось у такий спосіб «простимулює» інші видання — потихенько процес зрушить з місця. І якщо у такий спосіб боротимуся не тільки я, а нас буде хоча б десяток, рано чи пізно ми матимемо прецедент визнання судами правомірності вимоги до ЗМІ виходити державною мовою. Аби довести, що громадянин України має право читати пресу рідною мовою, Сергій разом з адвокатом залучили до судової справи у статусі третьої сторони Державну реєстраційну службу, яка видає свідоцтва про реєстрацію ЗМІ. Утім, за словами позивача, державний орган не допоміг і навіть компетентно не пояснив, хто ж у країні повинен регулювати мовне питання в медіа. «У своїх роз’ясненнях Державна реєстраційна служба зауважила, що «відповідно до Закону, на реєстраційний орган не покладено обов’язку здійснювати моніторинг дотримання друкованими засобами масової інформації застосування мов, — продовжує позивач. — Постає питання: чому лише одиниці видань дотримуються ліцензії, зокрема «День», який виходить трьома мовами, а решта — ігнорують?» Володимир РУДЕНКО, адвокат: — Наш основний юридичний аргумент у суді: оскільки видання зареєстровані у двох мовах, то й виходити мають двома мовами. До обѓрунтування позову ми залучили немайнові права громадянина України, а саме порушення ст. 300 Цивільного кодексу, яка дає право на самоідентифікацію. Оскільки Пархоменко є україномовним українцем, він має право отримувати інформацію українською. В суді ми намагалися з’ясувати, чи правомірні дії ЗМІ, які зареєстровані як двомовні, але виходять лише російською. Ми посилалися на те, що Державна реєстраційна служба має повноваження скасовувати свідоцтво у разі недотримання редакцією ЗМІ умов реєстрації. Факт недотримання умов реєстрації доведений. Наші аргументи були юридично обѓрунтовані, але справу ми програли. Цікаво, що справу залишили без задоволення в тому числі через те, що, як зазначено у рішенні суду, «чинним законодавством України прямо передбачено, що мова друкованих засобів масової інформації визначається їх засновниками відповідно до установчих документів, та непередбачено пропорцій щодо використання мов у друкованому засобі масової інформації...». Тобто сьогодні в Україні захистити свої права щодо споживання інформації рідною мовою — нереально. Але ми спробуємо довести свою правоту в апеляційній інстанції. У копії оригіналу судового рішення у цій справі, яке знаходиться у розпорядженні автора цих рядків, дійсно вказано, що «чинним законодавством України... не передбачено пропорцій щодо використання мов у друкованому засобі масової інформації...». Крім цього, зазначено, що «позивачем не доведено, з посиланням на належні та допустимі докази, порушення, невизнання або оспорювання його цивільного права, а відтак відсутні правові підстави для його захисту...». Іншими словами, «справа Пархоменка» показала, що, по суті, законодавство не передбачає дотримання мовних пропорцій у пресі, але позивач не зумів переконати суд, що в цьому разі порушено його цивільні права.