Міфи фільму "Весілля в Малинівці" або як правильно глумитися над власними дідами

Нещодавно на Харківщині пройшов фестиваль "Весілля в Малинівці плюс". В принципі, все було як завжди: величезні гроші з бюджету області викинуті на сумнівне свято, задоволені фізіономії мера та губернатора, купа п’яних пик, що прийшли просто "атарвацца". Але є і новизна. Під шалені овації було відкрито пам’ятник "Попандопуло та Сметані". Ці два героя одноіменної стрічки Андрія Тутишкіна "Весілля в Малинівці" осміюються як незграбні бандити та просто йолопи з так званої "Банди отамана Гриціяна Тавричиського". Баззперечно, в очах Кернеса і Добкіна цей шедевр радянського кінематографа претендує на історичну пам’ять. І звісно ж, на думку керманичів, саме у селі Малинівка, Харківської області відбувалися ці події у буремні 20-ті. Але варто трохи помізкувати і ви зрозумієте, що тут не все так просто. Чому Отаман "Гриціян" додає до свого титулу в кіно ще й слово "Тавричиський"? Хіба харківська область розташована в Таврії? А якщо пошукати на мапі України села Малинівка то їх виявиться декілька. Питань виникає багато, а відповіді, які так старанно маскувала радянська пропаганда, треба вишукувати у тому ж фільмі. Отже, село Малинівка, в яке, за сценарієм фільму, мали приїхати після обіду хлопці з Верблюжки розташоване аж за Кривим Рогом, що є північною Херсонщиною (нині Кіровоґрадська область). І переплутати з Харківською Малинівкою неможливо, бо тут Верблюжки нема. При більш наполегливих пошуках у відповідній літературі знаходимо факт, що саме у цьому селі був штаб отамана Херсона і Таврії Григор’єва. Тут відчуваються паралелі з "паном отаманом Гриціяном Тавричеським". То хто ж цей Григор’єв? Чи таким дурнуватим та смішним був він і його вояки, як показують у фільмі? Григор’єв Микола Олександрович - уродженець міста Олександрії Херсонської ґубернії. Колишній офіцер російської царської армії. Ще у 1917 році він був залучений до роботи з українізації армії. За цей вчинок Григор’єв отримав звання підполковника. Тоді ж йому головний командуючий силами Української Народної Республіки-Симон Петлюра доручає сформувати повстанські загони в місті Олександрія. Безумовно, організаційний військовий хист у колишнього штабс-капітана був. Першу військову операцію він провів проти австрійських військ на станції Куцівка під Олександрією. Воював з Врангелівцями за допомогою червоних. А коли війська Антанти було вибито, Григор’єв кинув всі сили на боротьбу проти червоної орди. Загинув Григор’єв, через конфлікт, спровокований Махном, 27 липня 1919 року. Отаке зустрічається на сторінках його біографії. Військовий талант його підтверджує взяття Одеси. Красний командарм Скачко доповідав керівництву: "Одессу взяли исключительно войска Григорьева. В двухнедельных беспрерывных боях бойцы показали выносливость и выдающуюся революционную стойкость, а их командиры — храбреет и военный талант... Прошу товарища Григорьева, который лично показал пример мужества в боях на передовых линиях, под ним было убито два коня и одежда прострелена в нескольких местах, и который добился победы над сильным врагом с незначительными потерями, наградить орденом Красного Знамени...". Проти його десяти тисяч хлопців воювали: 18 тисяч французьких, 12 тисяч грецьких, 4 тисячі білогвардійців та 1, 5 тисяч польських солдат і старшин. До речі, його хліборобів-козаків у фільмі зобразили недолугими алкоголіками. Ну, а хто ж воював проти них у кінофільмі? Хто ці "браві будьонівці"? З красною армією сутички починаються після взяття Одеси. Тобто після початку квітня 1919 року. В травні 1919 року командиром совєтського бронепоїзда № 870 932 стає Мишка Япончик(Моісей (Мойше-Яків) Вольфович Вінницький). Команда його була набрана з анархістів і бандитів для придушення повстання, піднятого отаманом Григор’євим. Цікавий поворот подій. І яке службове підвищення: вже в липні 1919 Япончик - командир 54-го імені Лєніна совєтського стрілецького полку… Полк складався з трьох батальйонів. У перших двох були добровольці: одеські нальотчики і вори, дружинники загону єврейської самооборони. У третьому призовники - студенти Новоросійського університету. Сам Япончик згадував ці часи в листі до редакції одеської газети так: "…После целого ряда военных испытаний я попал в Киев, где после обсуждения всего вышеизложенного я получил от Народного военного комиссара назначение в 1й Подольский полк, где военным губернским комиссаром была возложена на меня задача как на командира бронепоезда № 870 932 очистить путь от ст. Вапнярка до Одессы от григорьевских банд, что мною было выполнено; подтверждается документом командующего 3-й армией за №1107. … Моисей Винницкий под кличкой Мишка Япончик. 30 мая 1919 г." 20 липня, у неділю, полк Япончика пройшов парадним маршем центральними вулицями Одеси. Очевидці лишили спогади про цю подію: "Впереди шли музыканты. Люди Япончика собирали их по всему городу. Трубачи и флейтисты из Оперного театра, нищие скрипачи, побиравшиеся по дворам, гармонисты из слободских пивнушек - все они сегодня шли рядом, играя походные марши и знатные молдаванские мелодии. Позади оркестра, на белом жеребце - сам Япончик в кожаной фуражке, как у Котовского, в офицерском френче и красных галифе… Рядом несли огромное знамя из тяжелого малинового бархата. На нем было вышито полное название полка: "Непобедимый революционный одесский железный полк Смерть буржуазии". Під таким лозунгом вони йшли нищити і грабувати селян. Ці "червоні" "доблесні" вояки 1920 року добивали роздрібнених селянські загони Гулого-Гуленко, Цвітковського, Гризло в районі Умані. Того року бригада Котовського була перейменована на 1-й кінний корпус "Червоного козацтва". Козаки - захисники хліборобів та ремісників, жінок і дітей, благородні лицарі. А "червоні козаки" що захищали? Українських селян? Натомість допомагали їм безкоштовно позбутися результатів їх праці і майна. А нерідко і власного життя. Після вивчення прототипів героїв фільму "Свадьба в Малиновке" складається враження, що режисер-ще той збоченець. Не знаючи правди, пересічний українець десятиріччями сміється над власними пращурами, тим самим на підсвідомості відчуваючи себе недолугим. А отже саме цього й треба нашій сучасній владі. Перевернути все з ніг на голову: хлібороби Херсонщини то є "бандити", а бандити-нальотчики то є червоні бійці -"асвабадітєлі". І тут, щоб закріпити збочену фантазію режисера, харківська влада фінансує проект "Весілля в Малинівці плюс" та ще й ставить пам’ятник "бандітам", таким чином закріплюючи глибоко в мізках українця, що його уділ лише бути невдахою та посміховиськом. Отже допоки не знатимемо правди і не почнемо поважати пращурів - жити нормально в своїй країні ми не зможемо. Михайло Бондарев, Харківський осередок Молодіжного Націоналістичного Конгресу