Кожен з них заслуговує на пам’ять

В нашій історії є багато сумних сторінок. Та мова піде про одну з найтрагічніших не тільки в Україні, а й в усьому цивілізованому суспільстві.

Четверта субота листопада - День пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років.

Ми усвідомлюємо, що ця трагедія не була випадковим явищем, а цілеспрямованим знищенням українського народу.

Масовий голод тривав 17 місяців, 500 днів. Від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 - щогодини, майже 25 тисяч - щодня. Голодомор забрав життя більше 7 мільйонів людей.

«…було багато випадків, що люди пухли з голоду, наливалися водою і помирали. Це був голод, біль, страждання і муки. Люди не жили, а животіли. Помирали страшною смертю на наших очах, а рідні вмирали на руках…»,- згадують очевидці тих подій. Моторошно від розуміння, наскільки знецінене було життя людини.

Всеосяжність цієї національної трагедії важко збагнути – тільки через глибоке внутрішнє зворушення кожного, хто вважає себе патріотом чи частиною цивілізованого суспільства. Пригнічує факт, що ми знову потерпаємо від тієї ж руки, – Голодомор чи «гібридна війна» на сході країни  штучно створені і спрямовані на досягнення єдиної мети – знищення української нації.

Та все ж, 28 листопада – не час для політичної полеміки, бо розуміємо, що голодомор – це не об’єктивне  явище, а злочин проти людства. Ця субота є передусім днем вшанування пам'яті наших співвітчизників, чиє життя згубила жорстока радянська система. Адже у кожного з них були свої мрії і плани на життя. Кожен жив і працював на благо поставлених перед собою цілей. І кожен з них заслуговує на те, щоб його пам’ятали.

Ми не маємо права забути!