Худоба не винна...

Після появи у місті білбордів «Суми — місто бидла?», де знак запитання стояв тлом для тексту і кимось читався, кимось не читався відразу, люд відреагував по–різному. «Життя й так погане, а тут їдеш на роботу, й тобі межи очі тицяють, що ти — бидло», — обурювалася одна знайома. «Ні на секунду не прийняла це на свій рахунок, — казала друга. — А от те, що іноді робиться в місті, інакше, ніж бидлістю, не назвеш»..., - йдеться у матеріалі видання "Україна молода". Ми говоримо про європейський вибір, ПТУ називаємо коледжами, щось просторікуємо про громадянське суспільство та свідомий вибір і не хочемо замислитися часом, що серед нас ніби більшає... неандертальців. Симптом чи діагноз? Відповідальність за «терористичний акт» узяла на себе Сумська обласна молодіжна громадська організація «Студентське братство Сумщини». Виявилося, таким чином вона розпочала соціальну кампанію під назвою «Бидлом бути модно». Вибачившись перед тими, кого обурила форма, обрана для початку дій, молодь пояснила, що їхня соціальна реклама і мала на меті своєю провокативністю збурити громадську думку. А відтак почати суспільну дискусію про те, «ЯКИМ має бути місце проживання людей, які люблять Суми так, як любимо його ми». Що така дискусія назріла, погодяться, певно, не лише в Сумах. І особиста, і суспільна мораль так заговорені нашим політикумом і так ігноровані нашою буденністю, мобілізованою на подолання всіляких криз, що, за великим рахунком, цьому питанню ми приділяємо замало реальної уваги. Проте варто перерахувати й показові «зразки» ставлення сумчан до міста, в якому живуть. «Почалося все кілька років тому, — пригадує голова Агенції промоції «Суми» Ірина Дяденко. — Чи не щоночі почали перевертати урни. Ось так увечері вони стоять, а на ранок усі як одна лежать перекинуті. Потім почали масово красти кришки з каналізаційних люків. У сквері Дружби позаторік за одну ніч повалили всі ліхтарі. Потім стало «модним» знімати й красти перила мостів. Далі дійшли до скульптур. У Веселого сумчанина відірвали й украли мікрофон. З пам’ятника Ласунам уже майже відкрутили дівчинку, добре, що працівниці кав’ярні вчасно забили на сполох і її вдалося зберегти. У скульптури Пані з парасолькою намагалися відламати парасольку. Обписано кадетськими емблемами Гусара. Довелося ремонтувати фонтан «Садко», у який понакидали шматків мила. У новий фонтан на Покровській площі насипали прального порошку — довелося розбирати й чистити. А недавно забили його дрібними камінцями... Головне: ніхто не замислюється, що все це — наші гроші, гроші міста. Бо треба ремонтувати, відновлювати, реставрувати. Замість того, аби на ці кошти зробити ще щось корисне для всіх». Наведені приклади нищень не можуть не вражати. Ну не спаде ж нормальній людині на думку, справді, у своїй квартирі запалити багаття. Чи пошкрябати ножем новенький холодильник. То що це — деградація, якийсь суспільний протест (у такому разі — проти чого?), жарт? Утім якщо останнє, то знову звертаємося до першого: лише деградоване створіння може напакостити у власному домі. Навіть собаки, вибачте, ходять за нуждою поза власною будкою... Де приклад для наслідування? Ось!.. Слово «бидло», за словником, має два значення. Перше — худоба. Друге — лайка щодо когось, хто веде себе по–хамськи. Звідки ж такі вияви «худобності»? Здавалося б, найпростіше звинуватити у гримасах поведінки горезвісну ментальність, яка, проте, в українців ніколи не була руйнівною. Можна закинути колишній радянській системі, де все було «колгоспне», а отже, нічиє. Втім, схоже, вдається до неандертальських забав переважно юнь, яка не застала радянських часів. Отож традиційна схема: списувати недоліки ходи до комунізму на капіталізм, а ходи до капіталізму — відповідно навпаки, теж навряд чи спрацює. «А пам’ятаєте, у Києві також забили фонтан? У нас це зробили як наслідування, копіювання. І це вже є типовою ознакою відсутності критичного мислення, — пояснює психолог телефону довіри Сумського суїцидологічного центру Оксана Корсун. — Це копіювання, характерне для тварин. Адже тварини не думають, наскільки моральні їхні дії. Проте зауважу: тварина ніколи не зробить того, що є нераціональним, непотрібним для її виживання і розмноження. Відомо, що тварина і не вбиває просто так. У людини ж є право вибору: зробити добре, зробити погано і взагалі нічого не зробити. В нашому прикладі ми обираємо «зробити погано». Тобто ті, хто роблять усе це, не відповідають за свої вчинки. Це створіння інфантильні. Що є наслідком і нескінченної реклами; і партійних ідеологій, покликаних уніфікувати людину; для молодих — і гіперопіки з боку дорослих. Адже, пригадаймо, раніше людина в 17–18 років уже вважалася дорослою. А нині це ще дитя. Вірніше, такий собі дядя чи тьотя, чия фізіологія набагато випереджає психіку. А стримуючі важелі виховання не діють... І, за спостереженнями, це явище зростає». Отже, не варто людям ображатися на слово «бидло», якщо їхня поведінка імітує поведінку тварин. Можна було б образитися тваринам, адже їхня поведінка, виходить, більш раціональна, ніж та, що притаманна деяким землякам. Проте, крім зазначених, є й інші аспекти недовиховання молоді. Значною мірою, як відомо, виховують середовище та життєвий приклад. Які приклади у сучасному середовищі має нинішнє покоління? Хороші зразки знайти важ­че, а на виду корумповані начальники, на яких немає жодної управи, бо чим вище вгору, тим більшою є міра корумпованості. «Кривоохоронці» замість правоохоронців, не здатні втриматися від спокуси своєї бодай невеликої, але влади. Безкарні мажори. Працевлаштовані на кращі робочі місця хай і бездарні синочки й дочки. Засоби масової інформації, які, ратуючи за правду, розміщують таку поживну (не для суспільства) «джинсу»... Відтак включається принцип «якщо можна комусь, то можна й мені». І з цього складаються засади суспільства. Пригадується наразі, як у Америці на одній із зустрічей адвокат пояснювала нам, як отримувала освіту, потім довго вчилася, щоб стати адвокатом. «...І якби я мала хоч якусь кримінальну біографію, якийсь батончик, украдений у супермаркеті в підлітковому віці, я б ніколи не отримала цю роботу». Такі засади нашій Україні незрозумілі. І якщо можна мати ну дуже неприємні факти в біографії і досягти найвищої посади, то чого б не погрішити змолоду? Чиє ж місто Суми? До виступу Студентського братства можна ставитися по–різному. Найприкріше, якщо важлива розмова, хай і брутально спровокована, потоне в чергових просторікуваннях. Обурилися комуністи! До суду за таку образу пообіцяв податися депутат міськради, «регіонал»–активіст Юрій Перепека, стверджуючи, що сумчани — найкращі. Хтось відразу припустив, що студентам перепали «закордонні гроші» і вони їх отак бездарно витратили... Типова політична картинка нинішньої України, коли кожен чує те, що хоче чути; бачить те, що хоче бачити... Бо ж хто проти сумчан? Йдеться про те, аби частині оцих, найкращих, не заважала жити частина отих, хто кидає мило до фонтана, курить в обличчя іншим, обгортку від морозива проносить повз урну... Чи такої реакції очікували організатори акції? Голова Студбратства Дмитро Тіщенко каже, що аж такої не чекали, принаймні на погрози не сподівалися. «Але дуже багато і позитивних відгуків. Причому цікаво, що в соціальних мережах більше пишуть негативу, а в особистих розмовах більше схвалюють». Що ж до грошей, то на перші п’ять білбордів зібрали самі. Тепер буде легше: ті містяни, які себе не вважають бидлом, почали пересилати гроші студентам на наступні ідеї. Адже за першим білбордом з’явився наступний: «Бидлом бути модно». На ньому недолугий хлоп сидить біля зламаного птаха з Квіткового сквера і говорить: «Сламал питуха тошо сільний». Провокувати місто студенти збираються до грудня. А що далі? Андрію Букіну, одному з «піонерів» Сумського студентського братства, акція не надто імпонує. Саме тому, що він сумнівається у її ефективності. Бо ж сприймуть виклик не ті, хто реально шкодить місту, а звичайні люди. З точки зору психолога Оксани Корсун, така акція — теж агресія. Хоча цю агресію можна розглядати як конструктивну. Бо вона спрямована на виживання — хай поки і в моральному сенсі цього слова. «Пам’ятаєте, в Іллі Еренбурга, — мета виправдовує засоби, але іноді є засоби, здатні змінити мету». «Міська влада не раз зверталася до правоохоронців, аби якось покарати вандалів, — розповідає керівник Агенції промоції міста Ірина Дяденко, — але ні разу ніхто не був спійманий, притягнутий, покараний. Тому приємно, що студентам небайдуже своє місто». «Це тривалий виховний процес, його однією акцією не зрушиш», — вважає Андрій Букін. «Може, дитина запитає, почитавши той білборд, а тато чи мама змушені будуть пояснити, що смітити негарно, недобре кидати на землю пляшку чи навіть кришечку від неї, щось ламати. І дитина це запам’ятає», — висловлює сподівання Ірина Дяденко. Просвітницьких, виховних акцій чи хоча б «суботників» поки не передбачається. А шкода, якщо вже збурена енергія піде лише «в гудок». Адже, як пишуть у своєму зверненні студенти: «Істоти, що таке вчиняють, теж є мешканцями міста Суми — це наші сусіди, знайомі, однокласники, колеги по роботі тощо. І вони здійснюють свою «бидлотворчість» за нашої мовчазної згоди. Ми, ЛЮДИ, маємо перестати бути толерантними щодо БИДЛА! Ми хочемо, щоб вони усвідомили — це НАШЕ МІСТО!»