Чи оживе Сталін у Харкові?

5 березня – знаковий для України день. Сталися дві значні події. Перша - загинув у нерівному бою великий лицар української нації Роман Шухевич. Друга - помер кривавий тиран Сталін.

Харків – місто багатонаціональне, його жителі звикли спостерігати багато цікавих ситуацій на вулицях.  Але бачити  у центрі виставку про тирана-кровопивцю, який знищив більше 40 млн. українців – це дійсно шокує.  Харків’яни - терплячі, але поряд з цим - нерішучі, байдужі. Нікого не цікавить той факт, що військового злочинця і колишнього терориста намагаються пропіарити. Цікаво, хто ж у цей час намагається популяризувати кривавого тирана Джугашвілі та ще й висвітлювати його життя у світлих барвах?...

 Виставка оформлена відверто скромно. Звичайні сталеві рамки, обтягнуті брезентом, на яких, власне, змальовано життя Сталіна. Вся композиція стоїть на відкритій місцевості, що, на думку організаторів заходу – гарна ідея. Але слобожанський вітер думав собі інакше, щоразу шарпаючи брезент зі сталевих рамок. Організатори кумедно бігали від плакату до плакату, поправляючи та утримуючи "пекельну фотовиставку". Людей, яких подібне шоу могло зацікавити, було дуже мало. Переважно це були дідки похилого віку, які, потинявшись трохи від плакату до плакату, задоволено йшли собі геть. Що стосується самих організаторів, то це були молоді люди близько тридцяти років. Це мене вразило. Що може бути спільного у молоді з пережитком минулого?  Пояснення знайшлося на одному з плакатів: "Общественная организация "Оплот"". Це - знайомі багатьом харків’янам блазні колишнього мента і теперішнього успішного бізнесмена Є. Жиліна. Він розкрутився у Харкові, проте жадоба до влади тягне його до Верховної Ради. А щоб туди потрапити, треба мати хоч якийсь, але електорат. Так виникла ця «громадська організація». А тепер, судячи з усього, вони відмили у Крємля черговий грант і втілюють його в життя.

І тут постає два запитання:

1. Чому здорові, сильні молоді люди не хочуть працювати, а живуть на гранти, осоромлюючи себе подібними виставками та іншими нікому не потрібними акціями?

2. Чому пересічний харків’янин настільки пасивний та байдужий до всього, що його оточує, до свого міста, до близьких, до себе?

На жаль, харків’яни своєю реакцією, а радше - відсутністю її як такої, доводять  стару приказку: "Доки грім не гримне - дід не перехреститься". Та от біда - коли гримне той "грім",  для харків’ян це може бути надто пізно.