''12 місяців'': кримська версія казки

Сумська молодь вже звикла до традиційних походів у Крим щовесни та щоосені. Місцевий осередок Молодіжного Націоналістичного Конгресу з року в рік запрошує на тижневу мандрівку найцікавішими місцями Кримських гір. Щороку новий маршрут, нові люди, нові враження… Але цієї весни похід у Крим став дійсно унікальним. Ніхто з 30 осіб навіть не думав, що весна може бути такою "зимовою".

День перший

Сімферопольський вокзал зібрав велику та гучну компанію з наплічниками: тридцятеро хлопців і дівчат різного віку все ще сподівалися, що Крим привітає їх сонячним небом і теплою погодою. До речі, окрім сумчан, до компанії ввійшли чернівчани, терноплянин, полтавець, кияни та скаут з Російської Федерації.

"Оскільки група зібралася велика, вирішили зробити похід у форматі традиційного табору МНК. З усіма його "фішками" - закриттям і відкриттям дня, нічними алярмами, поділом на рої, Проводом", - пояснив Олександр Бойко, голова Сумського осередку МНК.

Перше "Табір, збірка!" пролунало біля села Перевальне, звідки і починався намічений маршрут. Гімн України лунав під час снігопаду…

День другий

Після сніданку рушили вперед. Сніг не припинявся – все навкруги вкрилося білим пухнастим шаром. Зимова казка навесні. Настрій у групи залишався веселим: по дорозі зустріли туристів, які порадили "заривати намети у сніг, бо вітер сильний - здує". Звідки їм знати, що про намети ніхто і не думав? Такі екстремальні умови лише підняли моральний дух. Щоправда, туристи не жартували: вітер і правда посилювався. Тож було вирішено таборуватися внизу, не піднімаючись на висоти Ангарського перевалу.

"Група вчилася самоорганізовуватися, жертвувати собою заради інших. Кожен усвідомлював: замерзли всі, зігрітися хочеться не тобі одному. Для цього треба зібратися і назбирати дров, розпалити кілька багать, побудувати "житло" з тенту, допомогти зварити вечерю. І тільки тоді – сушити шкарпетки, гріти руки і пити чай", - розповів Мирослав Ольшанський, бунчужний табору.

Навіть коли стемніло, ніхто не йшов спати: співали повстанських пісень під гітару, жартували, багато сміялися, вчили Гімн ОУН. Вітали туристів, які зупинилися поряд: двоє з їхньої групи зійшло з маршруту через складні погодні умови. І не дивно: мороз вночі був досить сильним та неочікуваним – справжнє випробування для вдягнених по-весняному мандрівників.

День третій

Група нарешті підкорила свою першу вершину. Сонце підняло настрій: на привалах мало хто відпочивав – грали в сніжки, ліпили сніговиків. Не менш цікавим виявився спуск – фактично, стежка заросла і доводилося продиратися новими шляхами. Не дійшовши до водоспаду Джур-Джур, група зупинилася поблизу гірського струмка.

Мабуть, для багатьох цей день став переломним: сніг припинився, натомість утворився густий туман, який зранку перетворився на дощ. Вирішили дещо змінити маршрут, адже погода не обіцяла налагодитись.

День четвертий

Рушили Хапхальським заповідником. Не раз доводилося будувати переправи і переходити з берега на берег струмка.

"Без допомоги хлопців перейти на іншу сторону, не промочивши ноги, мабуть, нам не вдалося б. Дуже вдячна їм за те, що так піклувалися про нас", - вважає Катерина Волченко.

Пройшовши повз водоспад Джур-Джур, мандрівники вийшли до села Генеральське, звідки виїхали до села Лучисте. Саме там збиралися розбити стаціонарний табір. По дорозі мали можливість побачити море – хтось здійснив свою давню мрію.

День п’ятий

…і  перший нічний алярм. Місце, у якому таборувалися, виявилося дуже засміченим: напевно, в теплу пору року люди активно відпочивають у ліску поблизу села. Тож вночі влаштували прибирання місцевості.

"Попри незадоволення окремих осіб нічним алярмом, кожен зрозумів: смітити не можна. Прибирати вдень – це одне, а от вночі – зовсім інше. Це можливість краще зрозуміти, що жити треба в чистоті", - розповів Мирослав Ольшанський.

Зранку погода покращилась  - сонячно і тепло. Але вже зовсім скоро почала псуватися, тож не зволікаючи, усі подалися на Демерджи-яйлу, подивитися на Долину Привидів. Підйом був незвичним: туман не давав можливості подивитися на краєвиди внизу, але створював особливу атмосферу. Щоправда, на вершині він розсіявся і мандрівники змогли насолодитися красою Долини Привидів.

День шостий

Дощ не припинявся вже добу. За таких умов, добровольці почали благоустрій місця таборування та побудову житла, що не дасть змокнути під час ночівлі. Інші ж вирушили до Алушти – покупатися в морі. Звісно, багатьох спинила температура води +7 градусів за Цельсієм. Але для справжніх відчайдух це не стало перешкодою: на очах у шокованих перехожих купалися в морі…

Таким був останній повноцінний день мандрівки.

День сьомий

Згортання табору, Сімферопольський вокзал, потяги, що везуть додому… Ніхто не жалкував, що опинився саме в цьому місці і у цей час. Дощ чи сніг, сонце чи хмари, тепло чи холод – можна вижити скрізь. І не лише вижити, а й насолодитися неповторними моментами, отримати нові знання, досвід, знайти друзів, досягти поставлених цілей і намітити нові, щоб рухатися вперед.

Для кожного цей похід означає щось своє. Так, для Анни Ємєльянової, члена Молодіжного Націоналістичного Конгресу, він став "бойовим хрещенням" у лавах МНК.

"Твоє життя починається поза зоною комфорту: мандрівка просто викинула з неї. Я відкрила себе й зламала деякі внутрішні бар'єри, наприклад, страх холоду. Чесно кажучи, в перший день я була в розпачі й хотіла повернутися додому, але хто здається на початку? Можу сказати, що з кожним пройденим днем я відчувала, як стаю сильнішою й витривалішою до несприятливих погодних умов та інших неприємностей. Я дуже рада, що зустріла чудових людей, з якими разом було веселіше долати кілометри бруду й холоду. Хочу ще! ", - поділилася вона.