10 фактів про те чому кримський ''референдум'' це маніпуляція

Про референдум, що нібито має відбутися в Криму 16 березня, не говорить хіба що лінивий. Хтось його засуджує, хтось підтримує, хтось бойкотує. Проте складається враження, що навіть чимало противників вважають, що це насправді буде референдум, тобто що мешканці Криму братимуть участь у вирішенні долі півострова. Насправді – це не так. 16 березня в Криму не буде і не може бути ніякого референдуму.

Підкреслюю – ніякого. Буде цілковитий фарс, організований Росією і її маріонетками для надання окупації Криму вигляду «народного волевиявлення».

Є щонайменше 10 причин не вважати маніпуляції російських окупантів та їхнього «уряду» референдумом.

1. Порушення Конституції України. Останніми днями було вже неодноразово сказано, що вихід будь-якої частини України з її складу не може бути предметом місцевого референдуму. Територія України може бути змінена лише за рішенням всеукраїнського референдуму.

2. Порушення міжнародного права. Недоторканність державних кордонів і неприпустимість порушення територіальної цілісності держав є одним фундаментальних принципів міжнародного права. Тому усі країни світу, окрім Росії, і провідні міжнародні організації чітко заявили, що не визнають референдум 16 січня.

3. Не існує закону про місцевий референдум. Референдум можна провести лише на підставі закону. Це визначено в українській Конституції. Однак закону, який регламентував би проведення місцевого референдуму, в Україні не існує. Це означає, що проводити будь-які місцеві референдуми в Україні неможливо.

4. Незаконне призначення. Верховна Рада Криму перевищила свої повноваження, суд визнав її рішення про референдум незаконним. Більше того, в належний спосіб ВР Криму взагалі не приймала жодних рішень про референдум.

Зібрання депутатів, які голосували за референдум, відбувалося в захопленому російською армією приміщенні, і пускали туди лише тих, кого окупанти і їх посібники вважали за необхідне. Дані про наявність кворуму під час голосування суперечливі, не кажучи вже про те, що ці голосування відбувалися під дулами автоматів в ізольованій від незалежних журналістів та громадськості будівлі.

5. Маніпуляції з датою і запитанням. Призначивши спочатку референдум на 25 травня, Верховна Рада Криму вже двічі змінювала його дату, перенісши її спочатку на 30 березня, а потім на 16 березня. Змінювалося й формулювання запитання – від договірних стосунків Криму з Україною до входження Криму до складу Росії.

При цьому, перенісши референдум на 16 березня, Верховна Рада АРК того ж дня – 7 березня – проголосила входження Криму до складу Росії без усякого народного голосування. А 11 березня прийняла ще й декларацію про незалежність Криму, зазначивши, що Крим буде оголошено незалежною державою, якщо жителі півострова проголосують (увага!) за входження до складу Росії.

Цей калейдоскоп незаконних, взаємно виключних і вражаючих своєю абсурдністю рішень свідчить: ставленики окупантів не мають наміру дізнаватися справжню волю народу, їхня мета – постійно підганяти дати і формулювання «референдуму» під команди, що надходять з Кремля.

Хоча Москві і вдалося окупувати Крим, нестандартна поведінка українських військових, жорстка реакція світу на агресію і наростаюча тривога кримчан змушує її форсувати події і міняти сценарії на ходу. Внаслідок цих маніпуляцій і без того незаконний референдум перетворюється на цілковитий фарс.

6. Неналежно створені виборчі комісії і виборчі дільниці. Референдум, як відомо, проводять виборчі комісії, а голосування відбувається на виборчих дільницях. Якщо нема закону, то хто і за якою процедурою встановлює межі дільниць і виділяє приміщення для голосування? Хто формує склад виборчих комісій (а це багато тисяч людей)?

Причому все це – не за 2-3 місяці, як зазвичай, а за тиждень. Представники колаборантського «уряду» Аксьонова кажуть, що будуть діяти комісії з минулих виборів. А це на якій підставі? І що, якщо члени тодішніх комісій не збираються працювати на референдумі? Не кажучи вже про те, що хтось міг узагалі померти чи захворіти.

7. Безконтрольність бюлетенів. Скільки буде самих бюлетенів, як вони доставлятимуться і охоронятимуться, чи можливо їх підробити? Ніхто не знає, можемо судити хіба що зі слів голови Кримської ЦВК Малишева. Але навіть слова ці – суперечливі.

Спочатку Малишев заявив, що в Криму біля 1,8 млн. виборців і буде надруковано 2,2 млн. бюлетенів, а за кілька днів він же повідомив, що виборців 1,53 млн., а бюлетенів буде 1,55 млн. І їх уже з 12 березня розвозитимуть по дільницях. Нагадаємо, невідомо ким і на яких підставах створених і невідомо ким контрольованих.

8. Відсутність списків виборців. Зрозуміло, що одне з найважливіших питань при будь-якому голосуванні – точні списки виборців. Так от на «референдумі» в Криму не буде таких списків. Адже через незаконність кримського «референдуму» Центрвиборчком України заблокував доступ до реєстру виборців, через що сепаратисти не можуть отримати актуальні списки, якби й хотіли.

Тому «уряд» колаборантів оголосив, що голосування відбуватиметься за списками місцевих виборців 2010 року. Зрозуміло, що ці списки на сьогодні дуже неточні, та й невідомо коли вони з’являться на дільницях. А коли референдум замість належних кількох місяців готується кілька днів, ні у членів комісій, ні у виборців фізично нема часу перевірити точність списків. Та організатори дійства і не ставлять перед собою такої мети.

9. Відсутність свободи вибору. Справжній референдум – це не просто прихід на дільницю і ставлення хрестиків. Референдум передбачає можливість вільної агітації за та проти і свободу волевиявлення. Про яку агітацію може йти мова, якщо до голосування – лічені дні? Яка агітація, коли озброєні прихильники російських окупантів розгорнули справжній терор проти всіх, хто виступає за Крим у складі України?

Людей, які пробують агітувати проти, залякують та б’ють, листівки нищать, а канали незалежної інформації брутально блокують. Яка може бути свобода вибору під дулами російських автоматів?

Та й саме формулювання в бюлетені – відверто знущальне. Неможливо проголосувати за нинішній статус кво, бо не передбачена можливість проголосувати проти жодного з двох запитань – можна лише проголосувати за одне з них (входження до складу Росії чи т.зв. Конституція Криму 1992 року), причому наслідки голосування за будь-яке з цих запитань майже однакові.

10. Відсутність контролю за голосуванням та підбиттям підсумків. Незалежно від того, скільки людей візьме участь у фарсі 16 березня і які галочки вони поставлять у бюлетенях, неможливо проконтролювати, хто і як голосуватиме насправді і як рахуватимуть ці голоси.

В умовах, коли всі законослухняні громадяни України не визнають законність референдуму, організовуватимуть голосування виключно прихильники російської окупації. Про незалежних спостерігачів на дільницях не може бути й мови – місцевих противників референдуму колаборантська влада відверто цькує, а небажаних іноземців чи українців з-за меж півострову в Крим просто не пускають.

До того ж міжнародні організації, які вважають «референдум» 16 березня фарсом, офіційно відмовилися надсилати спостерігачів. Очікувати, що люди, які здійснюють збройне захоплення частини території України і вже наперед анонсували приєднання цієї території до Росії, будуть рахувати реальні голоси і чесно заповнювати протоколи, щонайменше наївно. Та й який це має сенс, адже закону, який би регламентував підбиття підсумків референдуму, все одно не існує.

За яких обставин референдум є чинним? Скільки людей має прийти на дільниці? Скільки мають проголосувати «за» (втім, проголосувати «проти» усе одно неможливо, як уже зазначалося вище)? Як відбувається підрахунок? Які правові наслідки результатів? Задати ці запитання можна хіба що «зеленим чоловічкам» з автоматами.

Отже, немає підстав вважати виставу, яку Москва організовує в Криму 16 березня, референдумом. Бо це дійство не лише незаконно призначене і організоване, воно взагалі не має нічого спільного з вільним волевиявленням і об’єктивним підрахунком голосів.

Зважаючи на традиційно низьку виборчу активність кримчан (на парламентських виборах 2012 року явка в Криму становила 49%) і заклики противників окупації до бойкоту референдуму, швидше за все на дільниці 16 березня прийде значно менше половини виборців.

Та й невідомо, чи всюди працюватимуть ці дільниці (адже деякі місцеві ради в Криму заявили про невизнання референдуму). Але організаторів фарсу це не обходить. Результат «всенародного волевиявлення» їм давно відомий, залишилося лише заповнити протоколи.

Скільки кримчан насправді прийде голосувати і як вони голосуватимуть, ми ніколи не дізнаємося. Натомість в умовах військової окупації Криму і його ізоляції від решти світу ми побачимо з екранів російського телебачення картину величезних черг на дільницях і стосів бюлетенів з галочками за «возз’єднання з Росією».

Це що завгодно, але точно не референдум.

Подібні фарси розігруються не вперше. Найочевидніша аналогія - 1938 рік, також березень. Адольф Гітлер, окупувавши Австрію «для захисту німецькомовних співвітчизників» отримав під дулами автоматів 99% голосів австрійців за возз’єднання з Німеччиною. Скільки тих голосів було насправді, ніхто й ніколи вже не дізнався.