На попередній рівень


Амазонка VS Мишка

08.03.2017
 

Марія Гуреш, МНК-Київ

Ні для кого не секрет, що існує два головні типажі жінки. Амазонка, або жінка-воїн, якій начхати на чоловіків, бо вона «така ж, як вони». Або «мишка», яка працює по принципу «3 К»: Kinder, Küche, Kirche.

Відповідно, постає питання – який тип зараз підходить більше для нинішньої жінки-українки? Чи, можливо, якою їй треба бути, щоб зробити і своє життя, і життя майбутніх поколінь – гідною легенд?

Відповідь проста. Націоналісткою.

Від самого слова «націоналізм» дехто сахається, як від чуми. Звичайній людині, яка особливо не хоче просто сісти і розібратись, що ж це таке, націоналізм вважається чимось дуже подібним на політику Німеччини 30-40 років минулого століття. Можливо, тому що три перші букви в словах «націоналізм» та «нацизм» співпадають, можливо ще чомусь, але мозок просто завмирає на цьому етапі і категорично відмовляється думати далі.

Але зараз не час для обговорень правильного визначення з людьми, які не хочуть самі думати. Немає змоги зараз сидіти, потихеньку доводячи, що націоналізм якщо не добре, то хоча б не так погано. На це витрачається ціла купа часу, яку використовувати треба інакше. Усе більше і більше українок стикаються з тим, що її чоловік/брат/друг/батько йде на війну. І слово «солдат» тепер не означає напряму престиж, як було 4 роки тому, а раптом стає пов’язане з ризиком. Саме слово «війна» навіть не може прижитись у мозку, хоча вбивають наших воїнів кожного дня і ми це ЗНАЄМО. Але на підсвідомому рівні прийняти важко.

І коли чоловік раптом іде – розумієш, що він може не повернутись. Що його уб’є ще один «старший брат», який хоче допомогти “хохлам” (нам, тобто). І несподівано впевнюєшся, що такий брат і дарма не треба. І якщо ти, сидячи дома, з ним не зустрінешся безпосередньо, то дорога тобі людина має на це всі шанси.

Ось тут раптом прокидається ця унікальна властивість наших жінок.

Знову пролистуючи новини, потихеньку кріпне думка, що поки чоловіки там, на фронті, можна їм допомогти. Але не як міфічна амазонка, що з кличем кидалась на ворогів, а як справжня розумниця. Використаєш свої вміння, зв’язки та фантазію, щоб почати міняти країну тут, зсередини.

Підпишеш петицію, наприклад. Зробиш репост у фейсбуці. Кинеш незайву сотню на рахунок волонтерській організації. А якщо раптом зустрінеш натовп людей на вулиці з плакатами та прапорами організацій – не дай боже ще і думка «робити їм нічого» переросте в «цікаво, хто вони такі?». А ще гірше, якщо полізеш в інтернет і, о боже, додумаєшся як знайти цю праву організацію. Якщо здуріла до кінця – насмілишся написати їм і станеш такою ж самою. Правою цинічною бандерівкою.

І вже через деякий час ідеї «націоналізму» вже не здаються такими чудними і таємничими. Просто розумієш, що вони направленні на розбудову країни. А якщо країна стає успішною – з’являються нові можливості як для тебе, так і для твоїх знайомих. А нові можливості – це приємний бонус і вагомий шанс нарешті виконати деякі пункти з твого списку бажань, про які раніше було годі і думати.

Логічне запитання – чому ідеологія, що проповідує думку «держава понад усе», раніше наштовхувалась на певний спротив? І чому все більше жінок починає гуглити, кидати частину зарплати на чужі картки, розбиратись в державних процесах і... раптом посміхаються, коли бачуть ще один натовп, впевнено ідуть туди – адже там привітно махають руками знайомі люди?

Мабуть, ми знаходимось на краєчку однієї епохи і от-от переступимо в нову. Де проживає сильна нація, девіз котрої «моя хата скраю – першим ворога зустрічаю». І дома сидить не жіночка в халаті та бігудях.

А націоналістка.




Теґи