''Інформаційні війська України'': місія здійснена?

02.03.2016
 

Сергій Пархоменко

Чому кульгає державна інформаційна політика в Україні і хто має просувати український продукт закордоном?

На жаль, за останні півроку в міжнародному інформаційному полі Україна не здобула собі балів в плані покращення іміджу. Попри запуск «Іномовлення» та браваду Міністерства інформаційної політики України про значні зрушення в плані протидії пропаганді Кремля, реальних здобутків в плані зміцнення інформаційного простору країна не має. Як і не має видимих результатів просування українського культурного продукту закордоном.

В Україні і далі спокійно діють проросійські ЗМІ, такі як канал «Інтер» чи видання «Вести». Журналісти-сепаратисти преспокійно потрапляють в Громадську раду при Мінінформполітики. В США на замовлення російських структур знімають фільми, в яких українці показані бандитами і корупціонерами. Нашу державу на Заході знову починають асоціювати з війною, нестабільністю, корупцією. В цей же час державний апарат нічого не зробив, аби використати унікальну можливість підняти імідж країни на міжнародній арені, зокрема, провести лобістську кампанію із просування на премію Американської кіноакадемії «Оскар» фільму «Зима у вогні» про Революцію Гідності або висунення Надії Савченко на Нобелівську премію миру. Останню ініціативу зарубали в Адміністрації Президента, а авторові цих рядків, що виступив з даною пропозицією, дали відписку: «не висуваємо Надію Савченко, бо розуміємо, що у неї замало шансів».

В плані протидій російській пропаганді ми теж далеко не просунулись. На сході і півдні України вітчизняний медіа простір практично весь російськомовний. В столиці спокійно працюють журналісти відверто проросійських ЗМІ (інтернет-видання «Політнавігатор», «Голос правди» і т.д.). В справі каналу «Інтер» дуже дивну позицію займає Національна рада з питань телебачення та радіомовлення, яка обстоює продовження ліцензії «Інтеру».

Позиція «Мінстеця» є так само не зрозумілою, як незрозумілим є і сам розподіл повноважень між Нацрадою і цим міністерством.

«Мінстець» апелює до того, що займається медіа комунікаціями, відновленням мовлення на прифронтові та тимчасово окуповані території України. Але якщо ви поїдете в Краматорськ чи Сіверодонецьк, то побачите, що російські та днр-лнр-канали можна практично безперешкодно дивитися на цих територіях. Фактично, єдиним здобутком «Мінстеця» є відкриття іномовлення – UATV – Українського телеканалу англійською мовою, що транслюється в ряді країн Заходу. Але в плані промоушену України акції діаспори виглядають куди ефективніше, а канал по факту майже ніхто не дивиться – контент є малоцікавим і складним для засвоєння. Є ще, звичайно, факт отримання Україною станцій для заглушки сигналу теле- і радіотрансляцій з російського боку. Але в цьому плані «Мінстець» – лише виконавець, а ініціаторами надання таких станцій (як й іншої матеріальної та консультативної допомоги) є НАТО та Євросоюз.

По факту, Міністерство інформаційної політки робить лише гарні звіти у вигляді онлайн-презентацій та брошурок. До речі, брошурки видавалися за кошт грантів Британської Ради. Окрім брошурок, в яких йдеться про те, «як ЗМІ мають піднімати авторитет влади в суспільстві», гроші Британської Ради було витрачено на… «спектральний аналіз кольорів українського прапора». Мова про банер «Україна – єдина країна», який розміщено на сайтах держустанов за рекомендацією «Мінстеця».

Поки мінінформполітики займається відвертою профанацією, давно існує кричуща необхідність прийняття нового закону про захист інформаційного поля та про засади національної інформаційної політики та національної безпеки в інформаційному просторі України. Але це питання лобіюють лише окремі народні депутати, а захистом інформполя та просуванням України за кордоном займаються об’єднання українців у діаспорі та громадські ініціативи всередині України («Вільні Люди», «Інформаційний спротив», ініціатива «Стоп фейк», «Антипутінський інформаційний фронт» і т.д.). До речі, ці структури, не маючи державного фінансування, на відміну від «Інформаційних військ» Стеця, справляються зі своїм завданням куди ефективніше, ніж Мінінформполітики чи Мінкульт.

Очевидно, що нинішня інформаційна політика української держави є неефективною. Давно назріла необхідність ліквідувати Нацраду та Мінінформполітики або перетворити їх на єдину держслужбу з питань телекомунікацій, а функції захисту інформпростору країни «замкнути» на Раду національної безпеки і оборони, профільний комітет Верховної Ради та організації громадянського суспільства в Україні та українських громад за кордоном, а також прийняти нові закони, що передбачатимуть кримінальну відповідальність за публічні вислови, що ставлять під сумнів російську агресію, курс України в НАТО і ЄС, і чинять наругу над національними символами та героями України.




Теґи

17.08.2017.
Наймасштабніша гра Східної України для сильних та сміливих
31.07.2017.
Відбудеться зустріч з організатором і керівником проекту Ігри Героїв Євгенієм Ковалем