Гладилович Адольф

Письменник та публіцист Канади українського походження.

 

Народився 14 березня 1913 у Дрогобичі.

Громадянство - Канада.Національність - українець

Письменник та публіцист Канади українського походження.

Життєпис:

У 1923—1930 роках навчався в Українській приватній гімназії імені І.Франка міста Дрогобича. Водночас став членом Пласту, проходив вишкіл у 18 Пластовому полку, пізніше — куріні ім. І.Франка. В гімназії 1929 року став членом Юнацтва Організацій українських націоналістів (ОУН).

У 1931 році А. Гладилович екстерном складає іспит зрілості (матуру) в Академічній державній гімназії у Львові й через рік вступає на правничий факультет Львівського університету. У 1933-36 роках очолює в Дрогобичі Студентську секцію при Туристично-спортивному Товаристві «Підгір'я». Головою Товариства був його близький приятель із гімназійних часів Михайло Смола, молодий поет.

1933 року А. Гладиловича обирають членом Повітової екзекутиви ОУН в Дрогобичі, у наступному році — повітовим організаційним референтом. Після університету, який А.Гладилович закінчив 1937 року з дипломом магістра прав, він 1938 року стає провідником ОУН у Калуші,

1939 року — в Дрогобицькій окрузі. Як правник-практикант набував професійного досвіду в адвокатів Івана Сохацького (місто Калуш), Володимира Скибінського та Романа Савойки (м. Дрогобич).

У вересні 1939 року було заарештговано й відправлено до польського концтабіру Береза Картузька.

Проте війна Польщі з Німеччиною сприяла звільненю Гладиловича, який перебрався до містечка Лежайську на Ярославщині. Українським парохом тут був дрогобичанин, о. Юрій Кікта. Він і допоміг учорашньому в'язневі влаштуватися на посаду міського секретаря. У Лежайську Адольф Гладилович одружився, тут народився його син Ігор. У Лежайську застала А. Гладиловича німецько-радянська війна. З Похідною групою «Синява — Львів» під керівництвом Ярослава Спольського вирушив до Дрогобича.

У 1941 році був членом Дрогобицького обласного Проводу ОУН — референтом зв'язків з адміністрацією. Працював у Міській управі Дрогобича (1941—1943 роки), потім референтом Українського допомогового комітету Львівської округи в Комарні (1943—1944 роки). У зв'язку з наступом радянських військ 1944 року, щоб не сталося те, що з батьком (розстріляно НКВС у 1941 році напередодні війни з Німеччиною), Адольф Гладилович змушений був залишити Україну.

Від серпня до листопада працював на фермі у Фішменді коло Відня. Потім його примусово вислали в провінцію Бургенлянд, у село Гольс, копати окопи («шванценграбен»). Звідти у квітні 1945 року утік. Опинився у французькій окупаційній зоні Австрії. У 1945—1947 роках поневірявся містом Дорнбірн, таборами «переміщених осіб» у Ландеку, Верглі, Куфштайні в Тіролі.

В 1947—1952 роках перебував у Тунісі, в селищі Бен-Метір, на будівництві греблі. Це селище майже цілковито складалося з вигнаних із рідних місць українців. 1952 року Адольф Гладилович виїхав до Канади, де мешкав у Монреалі. Протягом 1960—1978 років працював поштовим службовцем.

У квітні 1995 року Адольф Гладилович відвідав Україну.

Громадська діяльність

В Монреалі 31 травня 1956 року організував 434-й Пластовий відділ Українського Народного Союзу (УНС) і керував цим відділом 35 років. У 1959—1962 роках очолював Монреальську Пластову станицю. Понад двадцять п'ять років (1963-89), зокрема, як провідний учасник так званої «Акції С.» невтомно збирав пожертви на видання в Сарселі (Франція) 10-томної «Енциклопедії Українознавства».

Із дванадцяти з'їздів дрогобиччан західної діаспори А. Гладилович не пропустив жодного, і в кожному його участь була важливою, значущою.

Творчість

Основна тема його творів — Дрогобиччина. В 1933-36 роках друкувався у львівських часописах «Наш Клич», «Вісті», «Голос Нації», «Голос», «Дажбог», «Студентський Шлях», «Студентський Вісник». У 1937 році входив до редколегії дрогобицького часопису «Гомін Басейну».

Протягом 1940-41 років виступав на сторінках «Краківських Вістей». У 1946—1947 роках друкується в українській періодиці та альманахах Зальцбурга («Останні Новини», «Наш Шлях»), Парижа («Українець. Час», «Ми і Світ»; 1949—1955 роки), Мюнхена («Українська Трибуна», «Український Самостійник», «Шлях Перемоги»; 1948—1965 роки), Монреаля («Монреальський інформатор»; «ОКО»; 1960—1966; 1979—1986 роки), Торонто («Гомін України»; від 1954 р.).

Належить до редколегій «Пластового Шляху» (Торонто; від 1971 р.), «Свободи» (Джерсі-Сіті; від 1982 р.), «Українського Філателіста» (Вашінгтон; від 1986 р.), а також до редколегії регіональної збірки «Дрогобиччина — земля Івана Франка», третій том якого готував як відповідальний редактор.

Праці

  • Українці в Тунісі (2005 рік)

  • одним з авторів «Пропам'ятної книги храму Св. Архистратига Михаїла» (Монреаль, 1966)

  • збірка матеріалів «Коссак. Охримович. Тураш» (Торонто, 1968)

  • авторсько-упорядницький довідник "Пластова оселя «Батурин і околиці» (Монреаль, 1982)

  • «Тисячоліття хрещення України та оборона історичної правди»

  • «Правда про бій під Крутами»

  • «В обороні нашого доброго імени»