Що робили члени МНК на Майдані?

21.02.2018
 

 

Революція Гідності залишила глибокий, визначальний і незабутній слід в історії. Не в прийнятих документах – папір все стерпить, не в прізвищах лідерів – вони змінювалися і будуть змінюватися. Її ідеали, надії й рішення разюче змінили нашу ментальність, розпочали і продовжують формувати нашу нову політичну ідентичність. Процес не завершено. Бо історія штука не скороспішна. Коли ж завершиться – будуть і правильні рішення, і справжні лідери.


 

Андрій Бень, Дійсний Член МНК, сотник 14-ї сотні Самооборони Майдану

 

«Часи на Майдані зі своїми побратимам виглядають такими чистими й дружніми»

Андрій став одним із трьох сотників 14-ї сотні . Навесні 2013 року громадські активісти руху «Вільні Люди» ініціювали кампанію «Євронаступ», в межах якої збирали підписи по всій країні на підтримку європейської інтеграції України. Наприкінці листопада 2013 року лідери руху приїхали до Києва, аби передати зібрані підписи президенту Януковичу. Серед цих активістів був і львів’янин Андрій Бень.

«Делегація» приїхала на декілька днів, але революція вже відчувалася у повітрі. З початку, як тільки починав зароджуватися Майдан, активісти займалися організаційними питаннями щодо харчування мітингувальників, а потім почали мобілізували людей у сотні. Втім, на певному етапі вирішили взяти відповідальність за одну із сотень на себе.

Так, у грудні 2013 року з активістів руху «Вільні люди» були сформовані 14-та та 15-та сотні Самооборони Майдану. Андрій Бень став одним із трьох сотників 14-ї сотні, вони мінялися по ротаціях. Окрім нього, цю роль на себе взяли Віталій Вовк і Назар Франчук (Дійсні Члени МНК). Членами сотні були люди з усієї України – кияни, львів’яни, харків’яни. Бень розповідає, що з кожним, хто хотів до них вступити, неодмінно спілкувалися (аби визначити рівень мотивації людини, а також причини її бажання приєднатися). «На перших порах багато було спеціально засланих провокаторів, які хотіли зануритися до лав Самооборони і нам шкодити», – згадує він.

Кількість членів сотні змінювалася в залежності від ситуації на Майдані, в найгарячіші моменти зростаючи від декількох десятків до декількох сотень людей. «Ми не мали прикріпленої барикади, тож нас весь час «кидали» в найгарячіші точки, була така собі сотня оперативної дії чи швидкого реагування», – розповідає Андрій. Такими «гарячими» для 14-ї сотні видались лютневі дні 2014 року.

Андрій згадує, як його сотня одна із перших тримала оборону в Маріїнському парку, першими прийняла удар «Беркуту», тричі їх відбивши. Втім, на четвертий раз сотню все-таки розбили. «Тоді дуже багато моїх побратимів отримали серйозні поранення, дві чи три людини – інвалідність, дякувати Богу, ніхто не загинув. До початку цих подій у сотні було 83 людини, а після бою, в перші години, я зміг зібрати трохи більше 10 людей. Потім, на щастя, всіх видзвонили, всіх знайшли», – згадує сотник. «Я оптиміст, вірю в те, що все, що відбувалося [на Майдані] правильно і якнайкраще. Тому не підтримую вислови, що «все втрачено і все пропало», – резюмує він.

[Для інформаційного агентства УНІАН]

Назар Франчук — Дійсний Член МНК ,Сотник 14-ї Сотні Самооборони Майдану

Назар зі Львова. Зараз він служить у Патрульній поліції України, до лав котрої долучився одразу після реформування цього органу. Під час Революції Гідності був у 14 сотні «Вільні люди». Входить до лав Молодіжного Націоналістичного Конгресу.

Як минув ваш перший день на Євромайдані?

Ми з друзями у рамках кампанії «Євронаступ» збирали підписи для Президента, щоб продемонструвати йому, що український народ хоче підписання угоди про євроінтеграцію.

Чим займалась Ваша сотня?

Я належав до 14-ї сотні. 14-та, 15-та і 35-та сотні мали назву «Вільні люди» і були сотнями швидкого реагування. Власне, перша – Молодіжний Націоналістичний Конгрес, а друга – Пласт. Якщо на Майдані виникала якась проблема, ми швидко прибували на місце і усували її.

Особливість нашої сотні полягала у тому, що ми ніколи не ночували в межах Майдану і не проживали там на постійній основі. Ми тоді оселилися у Будинку Архітектора і у разі нападу на Майдан могли обійти ззаду, відволікти, зробити якийсь маневр.

Ви були присутні на Майдані у той час, коли правоохоронці почали відстрілювати мітингувальників?

Коли почались заворушки у Маріїнському парку, я був удома. Мені нарешті вдалося вдруге за весь період Революції поїхати до родини.

Коли Маріїнський парк розбили, я вже був в дорозі. Як на зло, мій автобус був одним із тих, які не могли в’їхати до Києва, бо правоохоронці разом з Беркутом не пускали через блокпости. Нам довелося прориватися. Коли ми приїхали на Майдан, Будинок Профспілок уже палав і барикад уже не було. Все горіло.

Ви продовжуєте зараз боротьбу?

Я працюю у Патрульній поліції України. Як тільки розпочалася реформа, я подав заявку. Насправді, очікував інакшого, але це нормальна річ, коли ти сильно чекаєш на щось, а потім отримуєш геть відмінне. Та поліція, яка функціонує зараз, є точно не тієї міліцією та спецпідрозділом «Беркут», які були на Майдані.

[Автор Валерія Діденко для видання “Наш Київ”]

 

Олеся Горяйнова — Член Центрального Проводу МНК

Одне з небагатьох речей, які пам'ятаю у найменших деталях — період часу з 29 листопада 2013 до 21 лютого 2014. Ідучи Майданом, Інститутською, урядовим кварталом ловлю постійні флешбеки. А на зустрічі сотень Вільні Люди разом з Молодіжний Націоналістичний Конгрес - МНК у Будинку Архітектора, де прожила тієї зими більше 2 місяців, ходила по закапелкам будинку і просто не могла прийти до тями.

Найяскравішою характеристикою тих часів для мене була постійна впевненість у тому, що ми переможемо. "Сьогодні вночі обіцяють штурм!" - а в голові "Ми вистоїмо". "Можливо сьогодні марш закінчиться збройним протистоянням" - "Ми виграємо". Сумніви з'явились тільки коли ввечері 18 лютого, сидячи у лікарні з Liytvin Bogdan та Martyn Stusiak прочитала в інтернеті статистику про кількість вбитих протестувальників на той момент. Тоді все відбувалось дуже швидко і водночас тягнулось роками в моїй голові - світло-шумова граната, яка розірвалась прямо за спиною на Шовковичній, 13 з 70 хлопців, що повернулись після штурму у Маріїнському, пошуки, хвилювання, палаючий будинок профспілок, тіла, накриті закривавленими прапорами. Все було швидко, сумбурно, страшно, але відчуття того, що ми все одно переможемо, не зникало. Я жила з ним щодня і щоночі. І тоді ми перемогли - Янукович втік. "Така собі перемога", - скаже хтось і я погоджусь. Бо проблеми лишились, і агентура — так само. Однак тепер ми озброєні ідеєю, розумінням та прагненням змінити усе до кінця.

І знаєте, я маю відчуття, що ми переможемо. Досі. І живу з ним щодня і щоночі. Ми живемо з пам'яттю про тих, хто загинули за Україну та продовжуємо їхню боротьбу. Маленькими, але впевненими кроками ідемо до виконання вимог та відповідності ідеалам, які проголосили під час Революції Гідності. І нас не спинити. А вам, побратими, дякуємо, що тримаєте над нами небо. Ми намагатимемось не підвести.

 


Андрій Федорняк, Дійсний Член МНК, активний учасник Революції Гідності

 

Олеся Горяйнова, Андрій Федорняк

"Люди на Майдані стояли не за долар по 27 чи долар по 5. Люди, котрі справді творили історію Майдану стояли за світоглядні речі, за цінності: за свободу, за справедливість, за рівність [перед законом].

Я жодного разу не чув від людей, котрі стояли на Майдані слова: "#всепропало чи #зрада", адже люди ці — борці і творці власної долі. Все не так, як би хотілося нам одразу... так сьогодні важко, так ми помиляємось, падаємо, але знову і знову піднімаємося і йдемо далі.

За будь-які промахи "влади" в першу чергу картаємо себе, адже не змогли запропонувати кращого. Тому, хто говорить "а що мені дала держава?!", дайте відповідь самому собі "а що Я зробив для держави?!" І наостанок, вогонь запеклих не пече, вечір близько, але ми — готові.




Теґи