КВЛ у Тернополі: погляд зсередини

Хто найкраще розповість про табір за його учасника? Пропонуємо до уваги спогади таборовика і чекаємо на наступних заходах Курсу Вільних Людей!

Про молодіжний табір Курсу Вільних Людей я дізналася від старшої сестри ще давно. Вона неодноразово брала участь у таборах, які організовує Молодіжний Націоналістичний Конгрес. Дивлячись на її захоплення від них, та на те, який вона там отримує досвід, я теж захотіла відвідати подібний  захід. З нетерпінням чекала, коли мені виповниться 14, і я зможу поїхати на молодіжний табір КВЛ у Тернополі. Чесно кажучи, мені здавалося, що 3 дні - це надто мало, щоб дійсно знайти однодумців, навчитися чомусь новому, відпочити і ще й знайти мотивацію для подальшої дії. Але тепер розумію – помилялась…

Табір мав розпочатися 4 липня. Та ще перед ним до нас в гості приїхали дві дівчини з Мелітополя. Побачивши їхній патріотизм і бажання отримати потрібні знання, щоб створити осередок МНК у своєму місті, я ще більше запалилася бажанням їхати на табір.

Дорогою в електричці ми всі знайомилися один між одним, обирали псевдо, співали, просто класно проводили час. У той момент я подумала, що дійсно там, де маю бути. А потім почалося найцікавіше. Оскільки це був мій перший досвід, навіть саме відкриття табору було для мене дуже цікавим. Опісля ми знайомились, розповідали про себе і старалися запам’ятати псевдо всіх таборовиків (до речі, це прекрасне тренування пам’яті). Відпочили і почали слухати гутірки. Першу розповідала подруга Пустеля. Вона розповідала нам, що означає бути сучасним націоналістом. Думка про це пізніше крутилася у голові цілий день. Навіть дивно стало, що мене це так зачепило. А потім ми слухали гутірку друга Кішки про те, як важливо бути громадсько активним. Хоча найкращим прикладом активної життєвої позиції став для мене він сам. За один день я дізналася безліч нової інформації. А ще мене вразила надзвичайно смачна кухня (це так, до слова про приємні сюрпризи). А з  першого дня ще я запам’ятала відтискання, як і всім табором, так і в межах свого рою. Згодом була ватра. Цікаві та веселі ігри зблизили нас значно більше. Тоді ми співали із Степаном Горбиком. Я взагалі велика прихильниця його пісень, тому це був великий сюрприз для мене. Тепла атмосфера біля ватри дуже сильно запам’яталася. І ось нарешті - нічна тиша. Вночі був «алярм», але не буду про нього розповідати – спробуєте самі, коли приїдете.

День другий – 5 липня… Зранку побігли на руханку, тоді відкриття табору, сніданок. До речі, мені дуже сподобалася традиція молитися на відкритті, закритті та перед їжею. Адже коли кожна хвилина дня прописана, у тебе не вистачає часу на це. Дуже сподобалася історична гутірка подруги Пустелі. У мене одразу виникло певне відчуття гордості за свою державу. А на черзі був похід у печеру – одну з найдовших в Україні. Я вже була в Млинках, але кожного разу вона дивує і зачаровує водночас. Принаймні, гутірку в печері я ще точно не слухала. Сам формат був дуже цікавий. Ми запалили маленькі свічки, тим самим створивши атмосферу затишку. У гутірці йшла мова про волюнтаризм. Ми читали заповіді українця-волюнтариста і обговорювали, як ми їх розуміємо. Напевне, ця гутірка мені запам’яталася найбільше. Вона проникла десь набагато глибше. Здавалось я її сприйняла не тільки розумом, а й серцем. Повернувшись з печери, у нас був обід, який ми до речі мали заслужити, показавши смішну мініатюру. Потім ми мали дуже цікаве завдання – змайструвати коня заввишки 1 метр з паперу та трубочок. Можливо, кінь мого рою не мав найкращого вигляду, але класно те, що ми його зробили спільними зусиллями (хм,.. так ось справжня мета цієї гри – стати командою і діяти разом). Тоді ми слухали лекцію друга Енея. Для мене вона несла чи не найбільше нової інформації. Я висловлювала свої думки, помилялася ,але продовжувала брати участь в обговоренні. Потім було закриття таборового дня. Ввечері ми дивилися фільм «Поводир». І знову нічна тиша.

День третій – 6 липня... Знову руханка, сніданок. Далі мали гутірку про те, як важливо бути соціально відповідальним, яку проводив друг Кішка. Згодом ми пішли на смугу перешкод. Це було весело і дуже згуртувало наш рій. Потім були дебати – можливість проявити свої ораторські вміння. Мені довелося доводити думку, яка мені не належить. Я мала знайти аргументи, що сильну, процвітаючу країну треба будувати без конфліктного Донбасу. Наші опоненти мали доводити протилежне. Працюючи в команді, наводили власні аргументи, вчилися вільно висловлювати думки, дискутували та робили висновки. Сьогодні ці вміння дуже важливі. Адже вміти обґрунтувати і довести свою думку – це просто мистецтво. Потім ми слухали ще одну гутірку. Її вів друг Дуб. Було дуже цікаво спостерігати за його подачею інформації. Тому гутірка про ефективність дуже мені сподобалася.

Ось і рефлексія. Це було так приємно і тепло сидіти у колі нових друзів і ділитися враженнями. Великою несподіванкою для мене стало те, що я почула своє псевдо посеред найкращих учасників табору. Чесно, я цього не очікувала і навіть не сподівалася.

А тепер час підбити підсумки. Це були прекрасні 3 дні, що подарували мені великий об’єм нових знань. Я знайшла багато нових друзів та отримала корисний досвід. А зараз чекаю семінару, який відбудеться вже цієї осені. Можливо, вас теж захопить усе те, про що я написала вище і ви вирішите приїхати. Тож повірте, це буде круто!