Чи потрібні кулаки у Верховній раді?

Олег Медуниця, другий голова Молодіжного націоналістичного конгресу, а відтепер - народний депутат України (для "Української правди"): Хтось із сумських регіоналів на "фейсбуці", між "своїми", з видимою радістю написав: от мов, нардеп Медуниця попав у справжній донецький "заміс". Так йому й треба. Спокійно. Слабкість донецьких у тому, що вони й у трьох на одного по справжньому бити не вміють. Тому свідок я – живий, здоровий і злий. У нас в Сумах у 90-ті "зборовські" (місцеві бандформування) билися по справжньому. Я – живий свідок цьому у юності. Проте ніколи не били лежачих. Ніколи не били хлопця, який ішов з дівчиною. Кодекс честі був. На відміну від "донецьких пацанів". Хай Колесніченко спробує пройтись без охорони сумськими дворами… Там його впізнають, і йому розкажуть… А я по Донецьку пройду спокійно. Бо у нас з донеччанами спільна біда. Ця біда – донецька банда. Але. Постає питання. Чи має моральне право депутат лізти в драку, чи він має чемно голосувати і ходити працювати в профільний комітет? В дитинстві ми усі приміряли на себе накидки мушкетерів. Запали в душу слова Портоса. На запитання: "Портос, почему вы деретесь? Я дерусь потому, что я дерусь". І хотілося бути схожим на Портоса. Битися за правду легко. От лише б визначитися – де правда? Для донецьких правда дуже проста. Це консорція з умовною назвою "Бригада" – "Донецькі і трішки дніпропетровських" плюс "шістки" в різних областях. А увесь світ – проти них. І або, або. Це люди, яким трішки більше сорока. Це світ - де своїх не здають, на цьому й стоїть їх "Бригада". І проти них хтось. Це їх правда. Допускаю, що Портос – теж їх герой. Просто правда інша. Хоча – ні. Портос би ніколи не став бити лежачого. Це тільки наші шкуродери (не плутати з мушкетерами) можуть так. І ще пишатися цим, як перемогою. Але є інша правда. Де "свій до свого по своє". Де Україна – понад усе. Де переростаєш Портоса. Де битися треба не тому що треба битися – а за щось, за когось, за майбутнє. І це щось більше за гроші, чи соціальний статус. Більше за сім’ю. Це боротьба за умовно/уявне майбутнє, але зрозуміле Справжнім. Те, про що сказав Великий Пророк: "Єдність мертвих, живих і ненароджених". Це боротьба за Щастя Нації. А хіба олігархи здатні створити успішну українську політичну Націю? Чи у шакалів немає шансів? Є два бачення України. Україна, як шанс збагатитися для олігархів. І "спеціально навчена" партія сприяє цьому. І є - Україна. Яка має шанс очиститися. Уже сьогодні. Через вплив на прийняття рішень. Через народних представників. І тільки спираючись на народ! І, тут питання? Коли має народний депутат лізти в драку? Для мене особисто усе зрозуміло. Перше. Якщо у них буде спроба голосування чужими картками. Наше право, згідно закону, і наша Честь і Совість, як патріотів України - не дозволити їм голосувати "за того парня" . Якщо навіть для цього (іноді) доводиться "получать". Якщо немає інших, доступних методів, то – бити чи битися? Залишаючи за собою право відстоювати Конституцію і Закони України будь-якими методами? Звичайно – битися. Навіть ламаючи пальці чечетовим. Це делеговані особисто мені повноваження від моїх виборців. А я їх підводити не збираюсь. Тому нехай варвари бояться неінтелігентних методів. А не навпаки. Друге. Це навіть якби вони усі зібралися і голосували за зраду України. Хоч би це були харківські угоди2, чи ще якась подібна халепа. Для мене особисто зрозуміло. Будь яке рішення банди проти українського народу – може бути виявом депутатської непокори їхній "більшості". Через спротив у Раді. Через блокування і спротив. Через трощення хамливих щелеп. Через формування "НЕ" збройних формувань, які "мирно" зайдуть у Раду. І спитають… Чесно скажу. Вішати не дам. Навіть Колесниченка. Ми ж демократи. А судити будемо! Це не тільки моя Правда. Це право мені делегували виборці у Сумах. А регіонали мабуть і не чули, що ненависть народу – зашкалює! Таке відчуття, що Хусейн, Мілошевич, Каддафі, Мубарак – це не про них. Не про Януковича. Ви думаєте, я підведу своїх виборців, чи власну совість? Вони не пройдуть. У них не вийде. Ми не дамо. Ми – це народ України. Слава Україні!